Міфопоетичний світ гір в античній культурі (на прикладі Тмола)

Анастасія  Баукова

Автор(и)

Анастасія Баукова Львівський національний університет імені Івана Франка, Україна https://orcid.org/0000-0002-1636-981X

Ключові слова:

гори, Середземномор’я, міфологія, римська провінція Азія, монети.

Анотація

Зазначено, що гора чи гори – важливий елемент буття практично кожної людини. Стверджено, що метафорично чи фізично гори – це той чинник, який дає змогу людині наблизитися до бога (Бога чи богів), пізнати його і себе через нього. Спостережено, що від сивої давнини в різних релігіях та міфологічних системах гори уособлювали вертикаль, вісь світу і завжди були пов’язані з богами, однак у системі уявлень творців грецької міфології гори й самі були богами, адже постали ще в час, коли Гея утворювала їх без участі Урана. Зі зміною населення та цивілізацій Середземномор’я вічні гори теж зазнали трансформації, перетворившись на місце проживання богів. Зазначено, що кожна освічена людина знає про роль Іди, Олімпа чи Гелікона в міфології греків, однак менше знаною є частина міфів про гори Лідії, передусім Тмол. Міфологія містить сюжети про гірських богів не спроста, адже гори були джерелом добробуту регіону, давали початок великим (навіть у міфологічному сенсі слова) річкам, наприклад золотоносному Пактолу, впливали на клімат та господарський розвиток регіону. Встановлено, що про гори західного узбережжя Малої Азії писали Птолемей, Плутарх, Овідій, і ці відомості є цінними з погляду історичної географії.

Спостережено, що в римський час відбувається персоніфікація лише кількох гірських богів, згадки про яких у нумізматичних джерелах свідчать про роль гір у конструкції ідентичності населення провінції Азія. Визначено основні типи візуалізації гірських богів та показано особливості контексту використання їхнього образу.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-48-58

Посилання

Гесіод. (2020). Походження богів. Роботи та дні. Щит Геракла. Львів.

Овідій, Публій Назон. (2019). Метаморфози. Львів.

Arens, J. C. (1946). De godenschildering in Ovidius' Metamorphosen. URL: https://repository.ubn.ru.nl/bitstream/handle/2066/107346/mmubn000001_126481105.pdf?sequence=1

Gerber, Α. (1883). Naturpersonification in Poesie und Kunst der Alten. Besonderer Abdruck aus dem dreizehnten Supplementbande der Jahrbücher f. class. Philologie. Leipzig.

GRPC Lydia – Kurth, Diane. (2020). Greek and Roman Provincial Coins. Lydia, Ege Yayinlari, Istanbul.

Guthrie, W. K., Alderlink, L. (1993). Orpheus and Greek Religion. Princeton University Press.

Haralampos, H. (Χαράλαμπος Χαρίσης), (2002). "Σπήλιος" Άντισσας. Το μαντείο του Ορφέα στην Λέσβο / Locating the oracle of Orpheus on Lesbos island. Αρχαιολογία και Τέχνες (Archaeology & Arts); 83: 68–73.

Matz, F. (1913). Die Naturpersonifikationen in der griechischen Kunst, Diss. Göttingen.

Miller, F. J. (1915/1916). Some Features of Ovidʼs Style. I: Personification of the Abstractions. The Classical Journal, 11, 116–134.

Orchard, A. (1997). Dictionary of Norse myth and legend. London.

Plutarque. (1844). Quuvres morales des noms des fleuves et des montagnes, et des choses remarquables qui s'y trouvent URL: https://remacle.org/bloodwolf/historiens/Plutarque/fleuves.htm#VII

Ptolemaeus. (1843). Geography. Books 2-6.11, translated or transliterated by Brady Kiesling from the Greek texts of Karl Nobbe (1843) and Karl Muller (1883) URL: https://topostext.org/work/209#5.2.13

Röscher, W. H. (1884). Ausführliches Lexikon der griechischen und römischen Mythologie. Leipzig.

Strabo. (1917). Geography. URL: https://penelope.uchicago.edu/Thayer/E/Roman/Texts/Strabo/Introduction*.html

The Myths of Hyginus. (1960). Transl., ed. by Mary Grant. University of Kansas Publications in Humanistic Studies, 34. Lawrence: University of Kansas Press.

Virgile. (1932). Georgiques, livre II. URL: https://remacle.org/bloodwolf/poetes/virgile/georgiques2.htm

Webster, T. B. L. (1954). Personification as a Mode of Greek Thought. Journal of the Warburg and Courtauld Institutes, 17/1/2, 10–21.