Перші результати відновлення розкопок третьої ділянки Верхньосалтівського катакомбного некрополя
Ключові слова:
салтівська культура, Верхній Салтів, катакомба, алани, поховання коня.Анотація
Під час роботи експедиції під керівництвом Д. Березовця в 1967 р. на ВСМ-III досліджено поховання коня № 4. Відзначено особливість цього поховання в південно-західній торцевій стінці могильної ями зафіксовано нішу-підбій розміром 0,9 х 0,5 м і висотою 0,4 м, у якій компактною купою лежали: залізне окуття луки дерев’яного сідла, 2 прикраси зі срібла від ременів кінської збруї, 14 залізних трилопатевих черешкових вістрів стріл і 2 кістяні накладки від складного луку салтівського типу.
У 2020 р. експедицією Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна під керівництвом В. Скирди на цьому ж могильнику встановлено, що раніш розкопане поховання коня № 4 разом із дослідженою катакомбою 1 (2020) становлять єдиний поховальний комплекс. Простежено, що поховання коня було впущено в південно-західну частину дромосу катакомби 1, а саме в заповнення ходу повторного проникнення до поховальної камери. У поховальній камері катакомби 1 перебували рештки дорослої жінки, кістяк якої було навмисно повністю зруйновано в давнину. Серед зруйнованих решток людини знайдено: лите бронзове дзеркало; фрагмент берестяного футляра для дзеркала; шість бронзових штампованих бубонців; бронзовий литий ґудзик; бронзові дротяні пронизки; три намистин. За знайденим інвентарем обидва поховальні комплекси датовано другою половиною VIII – IX ст.
Встановлено, що поховання коня № 4 (1967) та катакомба 1 (2020) становлять один поховальний комплекс, який складається з поховання жінки в катакомбі та поховання коня, яке за інвентарем варто вважати кенотафом, пов’язаним із померлим чоловіком. Визначено, що поховання жінки та чоловіка розрізнені в часі. Зазначено, що ніша-підбій у торцевій стінці могильної ями має аналогії в похованнях ямного Нетайлівського могильника салтівської культури, розташованого на лівому березі Сіверського Дінця майже навпроти ВСМ-III і пов’язаного з праболгарським населенням Хозарського каганату. Висловлено припущення, що кенотаф (поховання коня № 4) належав чоловіку – представникові праболгарського населення, в катакомбі 1 похована жінка – аланка.
Посилання
Аксенов, В. С. (1999). Старосалтовский катакомбный могильник. Vita antigua, 2, 137–149.
Аксенов, В. С. (2001). Рубежанский катакомбный могильник салтово-маяцкой культуры на Северском Донце. Донская археология, 1–2, 62–78.
Аксенов, В. С. (2002). Обряд обезвреживания погребенных в Верхне-Салтовском и Рубежанском катакомбных могильниках салтово-маяцкой культуры. Российская археология, 3, 98–114.
Аксенов, В. С. (2005). Комплексы с конскими начельниками из Верхнесалтовского катакомбного могильника. В: А. В. Евглевский, (глав. ред.). Степи Европы в эпоху средневековья, 4, 245–260.
Аксёнов, В. С. (2012). Погребения всадников Нетайловского могильника салтовской культуры: типология и хронология (по материалам 2003–2010 годов). В: А. В. Евглевский, (глав. ред.). Степи Европы в эпоху средневековья, 9, 207–242.
Аксёнов, В. С., Лаптев, А. А. (2014). Освоение населением Хазарского каганата лесостепного Подонцовья: взгляд на проблему. В: А. В. Евглевский, (глав. ред.). Степи Европы в эпоху средневековья, 12, 25–50.
Бабенко, В. А. (1905). Раскопки катакомбного могильника в Верхнем Салтове, Волчанского уезда, Харьковской губ. Труды Харьковской комиссии по устройству XIII Археологического съезда в г. Екатеринославе. Харьков: «Печатное дело», 547–577.
Березовец, Д. Т. (1959–1961). Отчет о раскопках средневековых памятников у с. Верхний Салтов, Старосалтовского района, Харьковской области. Архів Інституту археології НАН України, ф. е. № 3984б, 3990–3995.
Березовец, Д. Т. (1967). Дневник раскопок. Салтов 1967. Архів Інституту археології НАН України, фонд Березовця Д. Т.
Березовец, Д. Т. (1967а). Инвентарная опись. Салтов 1967. Архів Інституту археології НАН України, фонд Березовця Д. Т.
Березовец, Д. Т. (1975). Салтівська культура. В: В. Й. Довженок, (відповід. ред.). Археологія Української РСР, 3. Київ, 421–435.
Березовец, Д. Т., Иченская, О. В. (1986). Салтовская культура. В: И. И. Артеменко, (глав. ред.). Археология Украинской ССР, 3. Киев, 212–225.
Деопик, В. Б. (1963). Классификация и хронология аланских украшений VI–IX вв. Материалы и исследования по археологии СССР, 114, 122–147.
Ковалевская, В. Б. (2000). Компьютерная обработка массового археологического материала из ранних памятников Евразии. Пущино: ОНТИ ПНЦ РАН.
Ковалевская, В. Б., Албегова, З. Х., Пьянков, А. В., Евсюков, А. Н. (2006). Компьютерное картографирование массовых типов раннесредневековых металлических зеркал с центральной петелькой. Археология и геоинформатика, 3. Москва.
Колода, В. В. (2011). Салтовская культура на Харьковщине: очередной юбилей (итоги и перспективы исследований). В: Г. Є. Свистун, (упоряд.). Салтово-маяцька археологічна культура: 110 років від початку вивчення на Харківщині, 1, 21–31.
Красильников, К. И. (1991). Могильник древних болгар у с. Желтое на Северском Донце. В: Р. Рашев, (ред.). Проблеми на прабългарската история и култура, 2, 62–81.
Пархоменко, О. В. (1985). Салтовская культура. В: В. Д. Баран, (отв. ред.). Этнокультурная карта территории Украинской ССР в I тыс. н. э. Киев, 135–140.
Плетнева, С. А. (1989). На славяно-хазарском пограничье. Дмитриевский археологический комплекс. Москва.
Савенко, С. Н. (2017). Характеристика социального развития аланского общества Северного Кавказа по материалам катакомбных могильников X–XII вв. н. э. Пятигорск, Казань.
Семенов-Зусер, С. А. (1952). Дослідження Салтівського могильника. В: П. П. Єфименко, (відп. ред.). Археологічні пам’ятки УРСР, 3, 271–284.
Скирда, В. В., Іськов, І. В. (2021). Звіт про археологічні дослідження Середньовічної експедиції ХНУ імені В.Н. Каразіна у 2020 році. Архів Музею археології ХНУ імені В. Н. Каразіна.
Швецов, М. Л. (1991). Могильник «Зливки». В: Р. Рашев, (ред.). Проблеми на прабългарската история и култура, 2, 109–123.
Федоров, Д. В. (2012). Кочетокская охранная археологическая экспедиция 1959–1961 гг. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, 1005 (45), 33–43.
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Авторське право (c) 2025 Віктор Аксьонов, Валерій Скирда
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution-NonCommercial-NoDerivatives 4.0 International License.
