Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині

Пам’яті Степана Пеняка

2026-04-18T18:41:16+03:00

Некролог присвячений пам’яті відомого археолога, краєзнавця, музеєзнавця, пам’яткоохоронця Степана Пеняка (1927-2021).

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-463-464

Микола Кугутяк. Монастирі давнього Галича – духовні обереги української нації. Івано-Франківськ; Львів: Манускрипт, 2023. 792 с.

2026-04-18T18:32:54+03:00

У публікації детально проаналізовано монографію українського історика М. Кугутяка, присвячену актуальним проблемам середньовічного чернецтва в Україні. Послідовно розглянуто структуру праці, джерельну базу дослідження, основні положення та висновки автора, значення роботи для дослідження проблематики українського монашества.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-458-462

Віталієві Коноплі – 80

2026-04-18T15:58:17+03:00

У статті, присвяченій ювілею львівського археолога, фахівця з проблематики кам’яного виробництва культур доби енеоліту–бронзи Заходу України, Віталія Коноплі, коротко представлено біографію вченого, окреслено сферу його наукових інтересів, розглянуто різні напрямки його наукової та просвітницької діяльності, включаючи польові дослідження, міжінституційну та міжнародну співпрацю, науково-популяризаторську та музейну роботу.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-13-17

Типологія виробів із кременю та обсидіану культури лінійно-стрічкової кераміки на матеріалах пам’яток басейнів Стиру, Горині, Західного Бугу і Верхнього Дністра

2026-04-18T15:28:25+03:00

Висвітлено основні віхи історії дослідження 27 пам’яток, матеріали яких залучені до характеристики типології виробів із кременю та обсидіану і крем’яного виробництва людності культури ЛСК. Відображено стан дослідженості кожної пам’ятки, а також внесок окремих учених у різні періоди історії. Зазначено, що в міжвоєнний час вивченням неоліту Заходу України займалися такі вчені української та польської археологічних шкіл: В. Антонєвіч, О. Цинкаловський, Я. Фітцке, Я. Пастернак, В. Кобільник; у роки радянської влади та незалежності України дослідження проводили: Т. Пассек, К. Черниш, Т. Мовша, І. Свєшніков, Ю. Захарук, М. Кучера, О. Позіховський, В. Пясецький, Б. Василенко, М. Пелещишин, В. Конопля, І. Михальчишин, Г. Охріменко, В. Ткач, П. Довгань, Н. Стеблій, Т. Ткачук, О. Златогорський, С. Теліженко, Б. Сало, О. Сілаєв, А. Гавінський, О. Ленартович та ін.

Відзначено внесок О. Цинкаловського, Я. Пастернака, В. Кобільника, І. Свєшнікова, Д. Телегіна, Г. Охріменка, М. Пелещишина, В. Коноплі, С. Теліженка в розробку методики опрацювання колекцій і типологічних побудов. Зауважено, що проблематика розробки типології та класифікації крем’яних інвентарів в Україні перебуває у загальноєвропейському науковому контексті.

На основі розроблених раніше типологічних побудов, взоруючись на послідовність етапів обробки кременю, здійснено спробу схарактеризувати крем’яне виробництво людності культури ЛСК у межах системи координат «категорія–група–тип». На підставі типологічного та статистичного аналізу колекцій крем’яних інвентарів, локалізації пам’яток-маркерів та аналізу частоти використання окремих видів сировини, зокрема обсидіану, у період мезоліту та неоліту, зроблено припущення про можливу тяглість технології обробки кременю на межі двох епох.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-18-47

Міфопоетичний світ гір в античній культурі (на прикладі Тмола)

2026-04-18T15:45:00+03:00

Зазначено, що гора чи гори – важливий елемент буття практично кожної людини. Стверджено, що метафорично чи фізично гори – це той чинник, який дає змогу людині наблизитися до бога (Бога чи богів), пізнати його і себе через нього. Спостережено, що від сивої давнини в різних релігіях та міфологічних системах гори уособлювали вертикаль, вісь світу і завжди були пов’язані з богами, однак у системі уявлень творців грецької міфології гори й самі були богами, адже постали ще в час, коли Гея утворювала їх без участі Урана. Зі зміною населення та цивілізацій Середземномор’я вічні гори теж зазнали трансформації, перетворившись на місце проживання богів. Зазначено, що кожна освічена людина знає про роль Іди, Олімпа чи Гелікона в міфології греків, однак менше знаною є частина міфів про гори Лідії, передусім Тмол. Міфологія містить сюжети про гірських богів не спроста, адже гори були джерелом добробуту регіону, давали початок великим (навіть у міфологічному сенсі слова) річкам, наприклад золотоносному Пактолу, впливали на клімат та господарський розвиток регіону. Встановлено, що про гори західного узбережжя Малої Азії писали Птолемей, Плутарх, Овідій, і ці відомості є цінними з погляду історичної географії.

Спостережено, що в римський час відбувається персоніфікація лише кількох гірських богів, згадки про яких у нумізматичних джерелах свідчать про роль гір у конструкції ідентичності населення провінції Азія. Визначено основні типи візуалізації гірських богів та показано особливості контексту використання їхнього образу.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-48-58

Пінцети у слов’ян раннього середньовіччя у Східній Європі

2026-04-18T15:47:38+03:00

Розглянуто знахідки пінцетів, що походять зі слов’янських пам’яток другої половини І тис. н. е. у Східній Європі. Укладено каталог знахідок, який охоплює інформацію про 13 пунктів. За культурно-хронологічною належністю ці пам’ятки поділено на такі групи: верхньоворонезька (2), колочинська (3), празька (1), колочинська/сахнівський горизонт (1), сахнівський горизонт (1), празька/райковецька (1), сахнівський/волинцевська/райковецька (1), боршевська (1), волинцевська (1) та роменська (1).

Вісім пунктів представлено городищами, п’ять – поселеннями. На семи пам’ятках виявлено по одній знахідці, а на п’яти – по дві. Зазначено, що з одного поселення походить три фрагменти, однак визначити загальну кількість виробів неможливо. Встановлено, що маємо 17 цілих, чи майже цілих, пінцетів і три уламки.

Визначено, що більшість знахідок належить до періоду третьої чверті І тис. н. е., тоді як лише три пункти датовано останньою чвертю. Точне датування двох знахідок із Пліснеська та однієї із Ходосівки не встановлено.

Висловлено припущення, що знахідки з ремісничого поселення Стаєво 5 та скарбу ювеліра 1991 р. із Пастирського городища можна пов’язати з ювелірним виробництвом. Функційне призначення інших виробів так і невизначено.

Зауважено, що розглянуті пінцети виготовлені із заліза та бронзи. Загалом, усі знахідки поділено на три типи за формою кінців: тип 1 – із тонкими прямими кінцями; тип 2 – із трапецієподібними, що поступово розширюються; тип 3 – із трикутними кінцями з різким розширенням. Встановлено, що тип 1 переважає на Лівобережжі Подніпров’я, тип 2 – на Правобережжі України, а тип 3 – у лісовій зоні.

Зазначено, що у слов’ян пінцети з’явилися ще в римський період як імпорти – на пам’ятках пізньозарубинецького кола та київської культури, а в епоху раннього середньовіччя такі вироби відомі на значних територіях. Констатовано, що, фактично, слов’янські землі у Східній Європі були майже «оточені» регіонами, де подібні знахідки поширені.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-59-74

Cередньовічне поселення Городець на річці Горинь за археологічними джерелами

2026-04-18T16:04:39+03:00

Схарактеризовано два середньовічні поселенські комплекси, розташовані на лівому березі р. Горинь поблизу с. Городець Рівненської обл. Встановлено, що перший охоплює городище й неукріплене поселення в ур. Замок, а також курганний могильник (на тепер повністю зруйнований). Відповідно до зібраного археологічного матеріалу визначено час заселення слов’янами поселення в ур. Замок – VI–VII ст., а період його розквіту – ІХ – початку ХІ ст. Другий комплекс виявлено за 1 км на південь від першого, і він складається із двох поселень в урочищах За прорвою і Солов’їна гора.

Проведено археологічні дослідження в ур. За прорвою, які засвідчили, що слов’яни освоїли цю територію в VII–VIII ст., а значне зростання поселення припадає на ХІ – першу половину ХІІІ ст.; розташоване поряд поселення в ур. Солов’їна гора сформувалося дещо пізніше, вірогідно, в кінці ХІ – на початку ХІІ ст. і функціювало до середини ХІІІ ст. На обох поселеннях знайдено свинцеві вислі печатки кінця ХІ – першої половини ХІІ ст.

Проведено аналіз археологічних джерел, що дав змогу простежити, як у цьому мікрорегіоні поселенський комплекс додержавного періоду кінця першого тисячоліття змінюється комплексом періоду Київської Русі ХІ – першої половини ХІІІ ст. Висловлено припущення, що в кінці першого тисячоліття Городець був важливим прикордонним поселенням волинян, а в період Київської Русі – одним із центрів окняжіння Погоринських земель на Волинському Поліссі.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-75-95

Вишнівець і його околиці – перспективний палеолітичний район Подільської височини

2026-04-18T16:09:52+03:00

Вперше системно представлено результати археологічних і літолого-стратиграфічних досліджень палеолітичних матеріалів із території смт Вишнівець та його околиць у межах Хмельницького плато Подільської височини. Зазначено, що район характеризується потужною плейстоценовою лесово-ґрунтовою серією, що створює сприятливі умови для збереження багатошарових археологічних комплексів середнього й верхнього палеоліту. Особливу увагу приділено нововиявленому місцезнаходженню у кар’єрі цегельного заводу на північній околиці Вишнівця, де в соліфлюкційно деформованих відкладах горохівського викопного ґрунтового комплексу (MIS 5) зафіксовано артефакти середньопалеолітичного вигляду.

Подано схематичний опис розрізу, а також детальний техніко-типологічний аналіз крем’яного інвентарю, виготовленого переважно з високоякісного волинського кременю туронського ярусу верхньої крейди. Схарактеризовано колекції 2021 р. і 2023 р., а також підйомні матеріали, простежено їхню неоднорідність за морфологічними, технологічними та тафономічними ознаками. Зауважено, що наявність левалуазьких нуклеусів, відщепів і виробів із вторинною обробкою дає змогу попередньо віднести частину комплексу до кола середньопалеолітичних індустрій левалуа.

Значне місце відведено культурно-хронологічній інтерпретації матеріалів у ширшому регіональному контексті. Проаналізовано археологічні колекції пам’яток Старий Вишнівець І і ІІ, розташованих на протилежному березі р. Горинь, узагальнено дані попередніх досліджень та нових оглядів авторів. Показано, що район Вишнівця репрезентує складну картину заселення упродовж середнього та верхнього палеоліту й може бути важливою ланкою для реконструкції палеолітичних процесів у західній частині Подільської височини. Зроблено висновок про перспективність подальших цілеспрямованих розвідок і стаціонарних досліджень цієї території.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-96-108

Розвідки нижнього палеоліту на заході України в 2017 р.: археологічні, геоморфологічні та геологічні аспекти

2026-04-18T16:33:43+03:00

У 2017–2018 рр. у межах проєкту «Найдавніші палеолітичні стоянки України в контексті початкової колонізації Європи» здійснювався пілотний пошук слідів перебування давньої людини в різних регіонах країни. Проєкт мав на меті виявлення нових та повторне дослідження відомих об'єктів раннього палеоліту в долинах Південного Бугу, Смотрича, Дністра, Дніпра та Сіверського Дінця. У дослідження залучалися також дані про знахідки фауни раннього плейстоцену.

У цій статті подано результати розвідок у долинах Смотрича, Серету та суміжних ділянках Дністра в межах Тернопільської та Хмельницької областей. Основною метою був пошук локалізацій артефактів і стратиграфічно значущих об’єктів раннього палеоліту та повторне виявлення місцезнаходжень ранньоплейстоценової фауни (Чортків, Синякове, Шутнівці), відомих із середини ХХ ст.

Перед початком польових робіт було проведено оцінку регіону за геологічними картами, супутниковими знімками та іншими відкритими джерелами, з особливою увагою до доступних алювіальних гравійних відкладів та відслонень з похованими палеопородами. Польові роботи включали геоморфологічну характеристику сучасного ландшафту (рельєф, розчленування схилів, терасування, ерозія), стратиграфічне дослідження природних і антропогенних відслонень (кар'єри, яри), розвідку літологічних артефактів як у стратифікованому, так і в поверхневому контекстах, оцінку доступності місцевої сировини (насамперед, кременю), а також експрес-оцінку знахідок на предмет наявності слідів антропогенного впливу, зі складанням стратиграфічної та ландшафтної документації.

Дослідженням охоплено близько півтора десятки пунктів, зокрема Кубачівка, Шутнівці-1 та -2, Острівець, Цибулівка, Ісаківці, Цвіклівці, Непоротове VI, Лука Врублівецька. У кількох випадках виявлено поверхневі концентрації кам’яних артефактів (Кубачівка, Непоротове), артефакт-подібні предмети в стратиграфічному контексті (Шутнівці-2, Острівець), а також палеонтологічні залишки, зокрема у пісковиках та палеопечерах (Скеля Подільська, Синякове). Більшість старих палеонтологічних місцезнаходжень зафіксованих у середині ХХ століття, нині зазнали знищення або деградації, отож не вдалося перевірити гіпотезу ймовірної асоціації решток ранньоплейстоценової мегафауни з свідоцтвами діяльності людини.

Отримані результати дають підстави говорити про численні епізоди проникнення первісної людини на територію Поділля протягом раннього плейстоцену. Про це свідчать яскраво виражені технологічні та морфологічні відмінності між матеріалами з Непоротового VI (ймовірно, пов'язаного з мартоношсько-лубенським віком) та Кубачівки (попередньо пов'язаного з широкинським горизонтом). Пізніші індустрії демонструють вільне ручне розщеплення ядра, включають ретушовані відщепи та протобіфоси, тоді як більш ранні збірки базуються на біполярній техніці і складаються з архаїчного набору рубил, сегментованої гальки та кількох вторинно модифікованих відщепів. Ці індустрії демонструють схожість з приблизно синхронними як регіональними, так і більш віддаленими ранньопалеолітичними стоянками Східної та Південно-Східної Європи. Однак між ними не спостерігається чіткої культурної спадкоємності. Це свідчить про епізодичну і циклічну модель піонерної колонізації невеликими групами гомінідів багатих на ресурси ландшафтів, що забезпечували доступ до сировини, води і багатої фауни.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-109-147

Нижньопалеолітичні знахідки 2019 року в урочищі Гарема (Східниця): технотипологічні характеристики та геоморфологічний контекст

2026-04-18T17:03:44+03:00

Зазначено, що стоянка Східниця (ур. Гарема) розташована на розчленованому схилі долини р. Східниця. Культурний горизонт зафіксовано в межах товщі піщаних і глинистих відкладів, без ознак значної перевідкладеності. Зауважено, що артефактоносний шар перебуває in situ, без ознак водного перенесення чи вторинного переміщення по схилу.

Встановлено, що кам’яна індустрія технологічно та типологічно однорідна, представлена переважно дрібними й середніми фрагментами із твердих тонкозернистих лускуватих порід, імовірно аргілітів, і здебільша дрібно- та середньозернистих пісковиків, подекуди з поверхневими рештками цементу кварцового піску. Місцями зафіксовано забарвлення поверхні оксидами марганцю та заліза. Зазначено, що сировина траплялася у вигляді дископодібних, плитчастих і брускоподібних окремостей, а також гальки; технологічні властивості залежали від щільності та ступеня консолідації. Вулканічні породи в колекції 2019 р. відсутні, хоча їх було зафіксовано у збірках робіт 2018 р.

Констатовано, що збереженість матеріалу загалом висока; поверхні вкриті блідо-вивітрілою кіркою завтовшки до 1,5 мм, часто з підповерхневим озалізненим прошарком. Відсутність обкатаності, спільне залягання різнорозмірних артефактів, наявність мікроартефактів розміром до 10 мм і випадки рефітингу свідчать про переважно інситне залягання. Спостережено, що постакумуляційні зміни охоплюють розпадання за площинами шаруватості, мікротріщинуватість.

Вказано, що антропогенність комплексу підтверджують тріщини, що перетинають природну шаруватість, сліди ударів, свідчення переорієнтації заготовок, а також сліди використання окремих уламків як відбійників, так і в одному випадку ковадла. Подібні морфологічні наслідки обробки спостережено незалежно від типу сировини.

Зазначено, що технологічною метою було отримання гострих ріжучих кромок за допомогою найпростіших прийомів, передусім біполярного розщеплення, рідше – відбивання «в руках». Зауважено, що переважають масивні, короткопрофільні, часто з рештками кірки, біполярні сколи, серед яких домінують скибкові сколи, зокрема специфічні «стовпчики» з кіркою на проксимальному та дистальному кінцях і більш типові цитрони. Типологічно індустрія вкрай бідна: відщепи, нуклеуси, сегментовані фрагменти сировини, уламки та скалки; цілеспрямована ретуш практично відсутня. Зафіксовано поодинокі чопери й чопінги, хоча їх розрізнення значною мірою умовне.

Виснувано, що загалом індустрія Східниці (Гарема) демонструє доцільність із мінімальною стандартизацією, спрямованою на розколювання каменю для отримання гострих кромок без додаткової обробки, що свідчить про надзвичайно спрощену технологічну послідовність і ситуативне використання доступної сировини. Рекомендовано індустрію пам’ятки віднести до архаїчного кола індустрій нуклеусно-відщепного типу (мод І). За геолого-геоморфологічними ознаками її вік визначено інтервалом крижанівського, широкинського та мартоношського етапів (1,5–0,9 млн років тому).

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-148-160

Археологічні дослідження трипільського поселення Спас

2026-04-18T16:28:08+03:00

Подано результати археологічних досліджень на укріпленій двошаровій пам’ятці доби енеоліту та пізньої бронзи – раннього заліза поблизу с. Спас Коломийського р-ну Івано-Франківської обл. Зазначено, що під час робіт на поселенні здійснено заміри валу та рову, зроблено три зачистки урвища на південному краю мису й закладено три шурфи. У шурф 1 зафіксовано залишки споруди – площадку 1. Простежено один з її торців (на це вказують обриси розчищених решток та орієнтація відбитків колотої деревини на обмазці). Визначено ширину площадки – приблизно 4 м (можливо, вона була більша, але стан збереженості не дає змоги це простежити). Вказано, що довжину встановити неможливо, оскільки більша частина споруди знищена урвищем. Елементів інтер’єру не простежено. Зауважено, що обмазка на об’єкті не містить домішок. Підсумовано, що площадка являла собою залишки житлової споруди. Поруч із житлом зафіксовано яму 1 округлої форми. Простежено, що в гумусному заповненні ями 1 на різних глибинах траплялися фрагменти кераміки, обмазки, вугликів, уламки каменю й опоки, зернотерка з пісковику. Зауважено, що знахідки залягають у кілька шарів, імовірно, яму заповнювали поступово. Помітно два прошарки, які містять дрібні вуглики, а частина крем’яних і керамічних знахідок з ями були під дією вогню. Подано опис та зображення знахідок з об’єктів. Зазначено, що керамічний матеріал із житла, культурного шару та ями, зокрема форми посуду, дає змогу визначити відносну хронологію об’єктів – це етап Трипілля ВІ–ВІІ (заліщицька група). Аналогії до форм посуду віднайдено на заліщицьких пам’ятках Заліщики, Бучач, Городниця над Дністром, Капустинці й ін.

Зазначено, що об’єктів доби пізньої бронзи – раннього заліза при шурфуванні не виявлено, простежено лише відповідний культурний шар, насичений фрагментами кераміки культури Гава Голігради.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-161-188

Дослідження багатошарової пам’ятки Кавсько І на Стрийщині у 2024 році

2026-04-18T16:33:59+03:00

Подано результати археологічних досліджень експедиції Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, здійснених у 2024 р на території пам’ятки Кавсько І Стрийського р-ну Львівської обл. Зазначено, що пункт відкрито під час робіт, які провела експедиція Львівського історичного музею під керівництвом К. Бернякович у 1956–1957 рр. У результаті чого досліджено шість насипів, два з яких до сьогодні трактовано як поселення КШК. Вказано, що подальші дослідження відбувалися наприкінці 1980-х років (експедиція Л. Мацкевого) та у 2015 р. (експедиція П. Макаровича). Констатовано, що вагомий результат останніх – проведення геомагнітного сканування частини нововідкритих курганів. Вказано, що під час минулорічних польових досліджень перевірено стан збереження пам’ятки, закладено три розвідкові шурфи у двох природних зонах, на яких розташований пункт – на території Дрогобицької височини та Верхньодністерської алювіальної рівнини. Один шурф зроблено в першій природній зоні на території міжкурганного простору, поряд із курганом 158, тут зафіксовано культурний шар, що складається із фрагментів кераміки КШК.

Припущено, що саме населення цієї культури спричинилося до спорудження кургану 158. Шурф 2 закладено в межах долини р. Ступниці, неподалік повністю розораного кургану 156. Констатовано, що в цьому місці культурний шар повністю зруйнований до рівня материка внаслідок оранки. Шурф 3 розташовано на південь від попереднього, у ньому виявлено слабо насичений артефактами культурний шар потужністю до 0,2 м. Звернено увагу на те, що керамічні знахідки через несприятливі умови зберігання повністю розклалися. До наукового обігу введено випадкову знахідку кам’яної свердленої сокири, що зберігається в місцевому сільському музеї.

Після польових досліджень здійснено опрацювання колекції артефактів з досліджень К. Берняковича в Кавську, що зберігаються у Стрийському краєзнавчому музеї «Верховина». На основі польових досліджень і проведеного аналізу матеріалів із музею встановлено, що інтерпретація пам’ятки як поселення КШК помилкове – тут наявні кургани КШК, споруджені на залишках поселення КЛП, матеріал якої домінує, а також наявні окремі артефакти періоду мезоліту. На основі аналізу колекції виснувано, що залишки культурного шару, зафіксованого в шурфі 3, утворився під час функціювання поселення КЛП.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-189-212

Горизонт ранньозалізного часу пам’ятки Добростани ІІ в басейні річки Верещиця

2026-04-18T17:17:51+03:00

Розглянуто багатошарову пам’ятку Добростани ІІ, досліджену у 2004–2005 рр. на трасі проєктованої автомобільної дороги Краковець–Львів. Вказано, що вона розташована на південний схід від с. Добростани Яворівського р-ну Львівської обл. і займає південну ділянку мису над заболоченою заплавою потоку Добростанка, правого допливу р. Верещиці. Встановлено, що геоморфологічно ця територія належить до південних схилів Янівського Розточчя, перерізаного долиною р. Верещиці.

На пам’ятці Добростани ІІ вивчено площу понад 600 м² і зафіксовано матеріали й об’єкти межановіцької культури, ранньозалізного часу та раннього середньовіччя.

Констатовано, що найінтенсивнішим виявився горизонт ранньозалізного часу. Відкрито шість об’єктів, розташованих спорадично. Встановлено, що об’єкти 2, 7, 8, 9, 10 – це невеликі вогнищеві ями; найцікавіший – об’єкт 1 (напівземлянка), який мав округлу у плані форму діаметром 3,7 м і глибину 1,3 м. На долівці виявлено розташування вогнища, скупчення кераміки, сліди периметральних стін, ями від стовпів.

Зазначено, що комплекс кераміки з об’єктів і культурного шару, який складався із горщиків, мисок-чаш, ваз та великої кількості «дисків» – форм для випікання, має аналогії в черепинсько-лагодівській групі й тарнобжеській лужицькій культурі. Зауважено, що територія, де розташована пам’ятка Добростани, була частиною контактної зони між культурами полів уранових поховань і культурами циркумпонтійського кола.

Споруди і матеріали ранньозалізного горизонту пам’ятки Добростани ІІ датовано VII–V ст. BC і віднесено до локальної групи зі змішаними культурними рисами.

Здійснено порівняльний аналіз матеріалів із горизонтів ранньозалізного часу пам’яток Добростани І і Добростани ІІ, що показав їхню технологічну та типологічну ідентичність. Відповідно до цього, а також особливостей геоморфологічних умов їхнього розташування, виснувано, що пункти Добростани І і Добростани ІІ – це одна пам’ятка.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-213-244

Поселення ранньозалізного віку Розваж-Кошара – пам’ятка хорівського горизонту могилянської групи і милоградської культури в середній течії річки Горинь

2026-04-18T16:42:35+03:00

Опубліковано матеріали ранньозалізного віку, отримані під час археологічних розкопок на багатошаровій пам’ятці в с. Розваж Острозької територіальної громади Рівненської обл. в ур. Кошара у 2005 р. і 2007 р. Сумарно було розкрито 616 м², і виявлено 63 об’єкти, 14 з яких на підставі знахідок можна віднести до ранньозалізного віку.

Керамічну колекцію стилістично поділено на дві окремі вибірки, які віднесені до могилянської групи і милоградської культури. Встановлено, що кількісно перша вдвічі переважає другу (132:65 екз.).

Констатовано, що матеріали з поселення становлять наукову цінність у двох аспектах: це опорна репрезентація окремого культурного горизонту могилянської групи в контексті регіональної схеми культурного розвитку, та внесок у розкриття питання можливого взаємозв’язку могилянської групи з милоградською культурою.

Виділено характерні риси цього комплексу могилянської групи: домінування перлинного орнаменту на горщиках і мисках та значна частка перлин витиснених ззовні всередину ямками видовженої форми; значна частка мисок з широкими, часто орнаментованими бортами; різкий перелам плічок і високі упори на вушках у черпаків. Зазначено, що комплекс поселення Розваж-Кошара кардинально відрізняється від матеріалів горизонту Могиляни-Монастирок і має деякі паралелі з горизонтом Нетішинських зольників, але при цьому й суттєві відмінності, які дають підстави для висновку, що поселення Розваж-Кошара репрезентує окремий культурний горизонт у межах могилянської групи. За локацією найяскравішого угруповання пам’яток цього горизонту біля с. Хорів, досліджених у 1970-х роках, його запропоновано назвати хорівським і на підставі аналогій можна датувати другою половиною VII – початком VI ст. до н. е.

Вказано, що переконливих підстав вважати комплекс милоградської культури з поселення Розваж-Кошара синхронним із могилянським немає. Спостережено, що кераміка милоградської культури загалом вирізняється одноманітністю і наразі не піддається періодизації, а велика її вибірка з пам’ятки в Розважі формує джерельну базу для подальшого порівняння з іншими комплексами. Закцентовано на тому, що про ймовірність горизонтальних зв’язків із могилянською групою свідчать деякі опосередковані факти: наявність у досліджуваному районі поховань, датованих ранньоскіфським часом, часте віднайдення в обмеженому просторі матеріалів обох культур і наявність зразків перлинної орнаментації на милоградській кераміці.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-245-268

Поселення лежницької групи ранньоскіфського часу біля села Карів у Західному Побужжі

2026-04-18T16:53:20+03:00

Вперше до наукового обігу введено матеріали з поселення ранньоскіфського часу, здобуті Карівською археологічною експедицією Львівського національного університету ім. І. Франка та КЗ ЛОР «Історико-краєзнавчий музей» (м. Винники Львівської обл.) у результаті досліджень 2017–2021 рр. біля с. Карів Шептицького р-ну Львівської обл.

Зазначено, що поселення розміщене на правому березі р. Солокії – лівої притоки Західного Бугу, його територія охоплює незначні піщані підвищення першої надзаплавної тераси. Внаслідок розкопок відкрито 32 об’єкти, у 6 з яких виявлено археологічний матеріал ранньозалізного часу.

Простежено, що всі знахідки мають прямі аналогії із предметами матеріальної культури лежницької групи пам’яток. Звернено увагу на окремі фрагменти керамічних виробів, притаманні іншим культурам, зокрема милоградській. Зауважено, що їхня наявність на території лежницької групи свідчить про певні зв’язки останньої з населенням лісових районів Полісся. Водночас констатовано, що обмежений обсяг матеріалу унеможливлює з’ясування загалом сутності цих зв’язків: чи це була торгівля, чи якесь фізичне перебування представників милоградської культури в ареалі лежницької групи, – сказати важко. Досі чітко виділених милоградських комплексів західніше р. Стир не було виявлено.

Особливу увагу приділено характеристиці бронзових прикрас, що походять із культурного шару пам’ятки. Вказано, що це цвяхоподібна (грибоподібна) сережка й окуляроподібна підвіска, що складається із трьох елементів: більшої підвіски, до якої симетрично прикріплено дві менші. Встановлено, що цвяхоподібні сережки набули масового поширення на Правобережжі та Поділлі не раніше початку VI ст. до н. е., що в комплексі з керамічними виробами дає змогу окреслити приблизну хронологію поселення у Карові в межах періодів HaC–HaD (початок VIII – кінець VI ст. до н. е.) за центральноєвропейською хронологічною шкалою М. Траксіла. Водночас стверджено, що період побутування окуляроподібної підвіски охоплює широкий хронологічний діапазон (друга половина III тис. до н. е. – початок II тис. н. е), а оскільки такого роду прикраси перебували у використанні в низці археологічних культур, то це унеможливлює навіть приблизне датування знахідки.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-269-295

Перші результати відновлення розкопок третьої ділянки Верхньосалтівського катакомбного некрополя

2026-04-18T17:00:44+03:00

Під час роботи експедиції під керівництвом Д. Березовця в 1967 р. на ВСМ-III досліджено поховання коня № 4. Відзначено особливість цього поховання в південно-західній торцевій стінці могильної ями зафіксовано нішу-підбій розміром 0,9 х 0,5 м і висотою 0,4 м, у якій компактною купою лежали: залізне окуття луки дерев’яного сідла, 2 прикраси зі срібла від ременів кінської збруї, 14 залізних трилопатевих черешкових вістрів стріл і 2 кістяні накладки від складного луку салтівського типу.

У 2020 р. експедицією Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна під керівництвом В. Скирди на цьому ж могильнику встановлено, що раніш розкопане поховання коня № 4 разом із дослідженою катакомбою 1 (2020) становлять єдиний поховальний комплекс. Простежено, що поховання коня було впущено в південно-західну частину дромосу катакомби 1, а саме в заповнення ходу повторного проникнення до поховальної камери. У поховальній камері катакомби 1 перебували рештки дорослої жінки, кістяк якої було навмисно повністю зруйновано в давнину. Серед зруйнованих решток людини знайдено: лите бронзове дзеркало; фрагмент берестяного футляра для дзеркала; шість бронзових штампованих бубонців; бронзовий литий ґудзик; бронзові дротяні пронизки; три намистин. За знайденим інвентарем обидва поховальні комплекси датовано другою половиною VIII – IX ст.

Встановлено, що поховання коня № 4 (1967) та катакомба 1 (2020) становлять один поховальний комплекс, який складається з поховання жінки в катакомбі та поховання коня, яке за інвентарем варто вважати кенотафом, пов’язаним із померлим чоловіком. Визначено, що поховання жінки та чоловіка розрізнені в часі. Зазначено, що ніша-підбій у торцевій стінці могильної ями має аналогії в похованнях ямного Нетайлівського могильника салтівської культури, розташованого на лівому березі Сіверського Дінця майже навпроти ВСМ-III і пов’язаного з праболгарським населенням Хозарського каганату. Висловлено припущення, що кенотаф (поховання коня № 4) належав чоловіку – представникові праболгарського населення, в катакомбі 1 похована жінка – аланка.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-296-308

Поселення першої половини I тисячоліття поблизу села Селище Чернівецької області

2026-04-18T17:12:31+03:00

Подано результати розвідкових досліджень околиць с. Селище Дністровського р-ну Чернівецької обл. – території, розташованої між добре вивченими осередками черняхівської культури біля Комарова та Бузовиці. На основі опрацювання архівних даних, топографічних спостережень і польових робіт 2023 р. локалізовано три поселення першої половини I тис. н. е.: Селище-Обийник, Селище-Бурдюги (Бурдюк) та нововиявлене Селище 1–2023. Для перших двох пам’яток уточнено межі та внутрішню структуру, визначено окремі концентрації матеріалу й визначено різний рівень зосередження археологічного матеріалу на окремих ділянках. Зазначено, що зібрані матеріали охоплюють черняхівську кружальну кераміку, ліпні фрагменти раннього залізного віку, поодинокі трипільські уламки й імпортну амфорну тару.

Особливу увагу приділено амфорним фрагментам, які є основними для датування поселень і відтворення міжрегіональних контактів. Вказано, що амфори типу Форлімпополі, які виготовляли на Півночі Італії наприкінці І – у III ст. н. е., мають прямі аналогії в матеріалах Комарова і дають можливість датувати частину знахідок серединою III ст. Констатовано, що фрагменти вузькогорлих посудин групи Шелов D/F охоплюють період від початку III до другої половини IV ст. н. е. і вказують на сталі зв’язки з дунайсько-чорноморським регіоном у пізньоримський час; інші амфорні стінки, хоч і не визначені типологічно, належать до римсько-ранньовізантійської традиції та відображають ширше залучення місцевих спільнот до системи обмінів.

Зауважено, що просторово-топографічний аналіз із використанням ГІС показує, що заселення могло формуватися уздовж малих водотоків у вигляді ланцюгової структури. Висунуто припущення, що в межах таких поселень існували окремі функційні зони: житлові, господарські та, можливо, ремісничі майданчики. Стверджено, що сукупність одержаних даних дає змогу розглядати околиці Селища як важливу ланку в поселенській мережі Середнього Подністров’я римського часу, що відіграла помітну роль у регіональних культурно-економічних зв’язках.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-309-324

Результати археологічних розкопок на Стрийському замку у 2023 році (попереднє повідомлення)

2026-04-18T17:22:10+03:00

Подано попередні результати перших археологічних досліджень Стрийського замку, проведених у 2023 р. Встановлено, що його нижня частина вціліла, тоді як верхню (надземну частину замкових споруд) розібрала австрійська влада після 1772 р. Двома розкопами відкрито окремі ділянки довгої дерев’яної споруди завширшки приблизно 5 м (ширина приміщень сягала 3,4 м, з імовірною галереєю завширшки 1,2–1,5 м зі східної сторони). Зазначено, що особливо цікаві елементи каркасу – поперечні балки, чотиригранні в перерізі, і такої ж форми (і теж дуже прецизійно обтесані до стану абсолютно рівної поверхні) бруси-лежні, бічна сторона яких становила 28–30 см, що мали стабілізувати конструкцію від поперечної деформації.

Простежено, що на найбільш ранніх етапах будівництва Стрийського замку широко використовували палі, з огляду на болотисту і заводнену місцевість. Зауважено, що ці глибоко вбиті у ґрунт (понад 4,1 м) дерев’яні палі все ж подекуди не витримували навантажень, про що свідчить «продавлення» ними, до того ж наскрізь, південної стяжки-розпорки. Спостережено, що при цьому верхні торці паль буквально надвоє розщепили товстий брус стяжки в цьому місці. Констатовано, що це могло статися або через постійне й сильне навантаження бічних стін споруди 1, або бути результатом динамічного навантаження (від роботи в цьому місці млина, людвисарні чи якогось механічного кування). Припущено, що цю суцільну – завдовжки понад 50–55 м – споруду, яка, судячи з усього, була збудована в XІV–XV ст., могли використовувати як казарму для тутешнього замкового гарнізону, і вважаємо, що саме її позначено на карті Стрийського замку Д. Гагерштайна 1778 р.

Також припущено, що, згідно з археологічними даними і писемними джерелами, ця довга дерев’яна споруда (казарма?) могла бути однією з будівель, які заклав тут у 30-х роках XV ст. власник Стрийського замку Заклік Тарло герба Топір і які завдяки перебудуванням проіснували до 1770-х років. Висловлено здогад, що після завершення функціювання цієї довгої казарми, майже впритул до неї був закладений фундаментний рів і вже в ньому не пізніше XV ст. було виведено муровану кладку нової дводільної мурованої споруди завдовжки приблизно 14 м, яка виконувала спершу роль арсеналу, а згодом – замкової та міської скарбниці і повністю була розкрита наступного польового сезону.

Вперше опубліковано численний та добре датований матеріал переважно XVI–XVII ст.: уламки керамічних і скляних посудин, брускову готичну цеглу, віконні скельця, фрагменти пишно декорованих ренесансових і ранньо-барокових кахлів, оздоблення каміну, палеозоологічні рештки, велику колекцію різнопрофільної цегли (зокрема клінкерного випалу), уламки цегли з покриття долівки, численні уламки ліпнини (зокрема з розписом), монети, мушкетні кулі, кулі до пістоля, залізне ядро до гармати, предмети особистої гігієни (зубні щіточки із зубочистками) та фрагменти порцелянових посудин. Зазначено, що колекція залізних предметів охоплює великі обценьки, фрагменти витих ланців, підковки для чобіт, фрагмент шпори, деталі коліщатого механізму мушкета, фрагмент кінської підкови, залізну виделку для м’яса та ін.

Стверджено, що матеріали з розкопок Стрийського замку, які вперше введено до наукового обігу, розширюють загальноприйняті уявлення про фортечне будівництво на українському Підгір’ї наприкінці середньовіччя і на початку доби модерну.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-325-364

Превентивні археологічні дослідження 2006–2021 років у зоні розвитку автомобільної дороги м 03 Київ–Харків–Довжанський (за матеріалами Рятівної археологічної служби)

2026-04-18T18:09:53+03:00

Автомобільна дорога Київ–Харків–Довжанський стала чи не першим об’єктом автодорожньої галузі в Україні, на якій були виконані археологічні дослідження на усіх етапах реалізації інвестиційних проєктів з її розвитку.

Мета – за матеріалами робіт 2006–2021 років, виконаних Рятівною археологічною службою, розглянути історію вивчення археологічних пам’яток в межах розвитку автодороги М-03 на усіх стадіях проєктування, узагальнити досвід заходів з уникнення негативного впливу на пам’ятки археології.

На стадії ТЕО попередніми археологічними дослідженнями охоплено понад 900 км цієї траси та отримано дані про 238 відомих об’єктів археології. Як самостійно, так і у співпраці з іншими науковими установами, розвідки проведено на ділянках реконструкції і нового будівництва загальною протяжністю 328 км на площі понад 900 га. У межах смуги проєктування локалізовано 77 об’єктів археології, з яких 45 – були розташовані у зоні будівництва завширшки від 4 до 100 м. На 10 об’єктах здійснено компенсаційні заходи – археологічні розкопки на площі майже 13 тис. м².

Засвідчено нерівномірність археологічного вивчення території України, недостатній рівень введення до наукового обігу результатів археологічних розвідок, незадовільний стан ведення державного обліку пам’яток.

Відзначено, що повторне обстеження смуги відведення збільшує кількість локалізованих об’єктів археології у 1,5–2 рази, а коефіцієнт трапляння для ділянок нового будівництва становить приблизно 1 об’єкт археології на 2 км траси і 1 об’єкт археології на 4 км ділянки реконструкції.

Акцентовано увагу на тому, що дослідження в межах реконструкції діючих доріг не варто сприймати як «малоперспективні», а розкопки «науково нерентабельних» пам’яток на великих площах часто супроводжуються вагомими науковими відкриттями.

Наголошено, що будівництво дороги (як нове, так і реконструкція) має потенційно значний негативний вплив на об’єкти культурної спадщини у смугах відведення, і тому повинно здійснюватися з належним археологічним супроводом від початку його планування.

Представлено передпроєктні дослідження та розвідки як заходи з уникнення прямого чи опосередкованого негативного впливу, а археологічні розкопки і нагляд – як заходи, що компенсують негативний вплив об’єкта будівництва на пам’ятки археології.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-365-383

Археозоологічні дослідження середньовічного городища Угровськ

2026-04-18T17:37:13+03:00

Розглянуто кісткову колекцію тваринних решток, отриманих під час археологічних розкопок у 1996, 1997 і 1999 рр. на пам’ятці біля с. Новоугрузьке, яка є літописним середньовічним городищем Угровськ. Вказано, що вибірка теріологічного матеріалу становила 889 фрагментів, із яких визначити вдалося 696 екземплярів. На їхній основі встановлено видовий, статево-віковий і породний склад стада домашніх тварин, а також перелік диких видів, на яких здійснювалося полювання.

Зазначено, що матеріал має різний стан збереженості – на це вплинув чинник використання частини тварин у їжу. На кістках вивчено тафономічні впливи, залишені в археологічний період: сліди від гострих предметів, порізи і надрубування, погризи тваринами – собаками і мишами, а також сліди дії вогню, залишені як під час приготуванні їжі, так і від пожежі на городищі після його руйнування.

Матеріали після їхнього вивчення розділено на декілька категорій, залежно від способу потрапляння в культурний шар. Серед категорій визначено кухонні відходи, кістки хутряних звірів, залишки косторізного ремесла, рештки тварин, загиблих у військовій сутичці та випадкові знахідки кісток, які могли потрапити в заповнення з перевідкладених шарів.

Найбільше знайдено кісток, які належать до кухонних відходів. Відповідно зауважено, що основою м’ясного раціону мешканців пам’ятки були домашні види тварин, хоча відмічено наявність і диких мисливських видів.

Встановлено, що рештки коней, виявлених серед матеріалу, належали мінімум чотирьом особинам – тваринам, загиблим під час сутички, їхні кістки розташовувалися в частково порушеному анатомічному порядку і були обпалені.

Констатовано, що рештки косторізного ремесла та хутряних звірів нечисленні, проте їхня присутність вказує на розвиток ремесл і промислів на городищі.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-384-396

Пожнянський скарб сільськогосподарських знарядь

2026-04-18T18:07:17+03:00

У 2018 р. до Сумського обласного краєзнавчого музею передано «скарб» давніх речей сільськогосподарського призначення, виявлений неподалік від с. Пожня. Він складався з чересла зі втулковим типом кріплення і трьох кіс-горбуш (одна з кільцем для кріплення). Подібні чересла досі одиничні, а їхні знахідки відомі лише зі слов’янських пам’яток трьох археологічних культур: боршевської, волинцевсько-роменської й райковецької. Завдяки порівняльному аналізу аналогічних матеріалів з культурно-хронологічного оточення обґрунтовано приналежність цього заховання до волинцевсько-роменських старожитностей.

За деталями (із залученням широкого кола аналогій, археологічних, іконографічних та етнографічних даних) реконструйовано знаряддя праці. Чересло могли використовувати на найпрогресивнішому знарядді типу 5 – плужного типу (кривогрядильне рало, з ральником, укріпленим залізним широколезим наконечником і поставленим горизонтально до ґрунту, череслом і відвальною дошкою). Використання втулкового типу кріплення, імовірно, засвідчує певний «ремонт» знаряддя. Коси-горбуші належали до коротких кіс або напівкіс, у яких лезо закріплювали на невеликих руків’ях за допомогою металевого або еластичного фіксатора, з можливістю регулювання кута між руків’ям і лезом.

Нині Пожнянський скарб – це лише п’ята знахідка подібного заховання в ареалі поширення волинцевсько-роменських пам’яток: Глухів, Жерновець, між сс. Сугрове й Нижні Деревеньки, можливо – Хитці. За аналогіями культурно-хронологічного оточення подібних заховань, його слід визнати суто побутовим тимчасовим депозитом для зберігання майна, здійсненим поза межами пам’ятки. Деталізація інтерпретації таких речових (некоштовних) депозитів потребує створення якомога повного каталогу для Східної Європи.

Картографування засвідчує, що скарб, вочевидь, не варто зіставляти з нині відомими синхронними археологічними пам’ятками. Натомість, привертає увагу розташування скарбу неподалік від історично відомих та археологічно реконструйованих шляхів. Імовірно, слід говорити про те, що давній мандрівник за невизначених обставин був змушений «тимчасово» приховати своє майно.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-397-412

Християнська культова споруда початку XV століття з Чорнівського городища

2026-04-18T18:17:14+03:00

Розглянуто матеріали археологічних досліджень Чорнівського городища й виділено два основні періоди його існування: перша половина – середина ХІІІ ст. – функціювання тут феодального дерев’яно-земляного замку та перша половина XV ст. – використання території зруйнованого замку для спорудження церкви, дзвіниці й синхронного кладовища.

Особливу увагу приділено останньому періоду, позаяк в історіографії значення виявлених матеріалів недооцінено. Зазначено, що їх вивчення дає змогу простежити еволюцію християнського культового будівництва в регіоні й відшукати походження багатьох явищ традиційного облаштування ділянок навколо церковних споруд.

Мета статті – на основі поглибленого аналізу археологічних джерел переглянути інтерпретацію виявлених на городищі решток споруд і довести, що кам’яний фундамент належав не двоповерховому житлу феодала давньоукраїнського часу, а християнській культовій споруді (церкві) кінця середньовічного періоду. Також встановлено, що т. зв. кам’яний майданчик виробничого призначення – це рештки пізнішої дзвіниці, а заглиблена будівля – не землянка, а колодязь.

Проаналізовано знахідки з пам’ятки, які належать до кінця XІV – першої половини XV ст. Особливу увагу приділено нумізматичним матеріалам, предметам особистого благочестя та літургійному начинню.

Наголошено на значенні матеріалів із городища для реконструкції релігійного життя населення Буковини в період її входження до складу Молдавського князівства.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-413-425

Дописемна історія села Ратівці на Закарпатті

2026-04-18T18:20:51+03:00

Розглянуто археологічні старожитності с. Ратівці Ужгородського р-ну Закарпатської обл., представлені артефактами раннього залізного віку, рубежу нової ери, римського часу, другої половини І тис. н. е., середньовіччя, що було метою статті. Зазначено, що вивчення села археологічно розпочато в 1955 р., коли Ф. Потушняк на південній околиці виявив і частково дослідив поселення доби латену й раннього середньовіччя.

Вказано, що значні польові дослідження в околицях села проводили протягом 70–80-х років ХХ ст., що пов’язано зі спорудженням на території краю декількох віток нафто- і газопроводів, Транскарпатської шосейної дороги, меліорації земель. Зазначено, що їх здійснювали експедиції УжДУ та ужгородської групи Інституту археології АН УРСР. У 1973 р. ужгородська група провела рятувальні розкопки в зоні меліоративних робіт, під час яких виявлено два житла епохи латену (ІІ–І ст. до н. е.) та дві гончарні печі пізнього римського часу. Встановлено, що експедиція УжДУ в 1978 р. на південний захід від дороги Ратівці–Малі Геївці зафіксувала середньовічне поселення. На основі керамічного матеріалу його датовано княжою добою (ХІ–ХІІІ ст.).

Стверджено, що найвагоміші результати отримано в 1980-х роках, коли в околицях села відбувалося прокладання газопроводів Уренгой–Помари–Ужгород і «Прогрес». У 1983 р. ужгородська група відкрила поселення першої половини І тис. н. е., на якому досліджено 4 житла, 5 печей для виробництва деревного вугілля, 7 господарських ям, 12 стовпових ямок від наземних споруд. Вказано, що на археологічній карті краю воно одержало назву «Ратівці ІІ». Ще одне поселення (багатошарове) того ж року зафіксовано на трасі газопроводу на північний схід від села. Тут засвідчено об’єкти першої половини І тис. н. е., VIII–IX ст., княжої доби. На археологічній карті краю поселення визначено під назвою «Ратівці ІІІ».

Зазначено, що в 1986 р. під час проведення рятувальних розкопок на трасі будівництва нової вітки газопроводу «Прогрес» ужгородська група виявила поселення, більшість об’єктів якого датована пізнім римським часом. Зауважено, що серед досліджених об’єктів найбільшу увагу дослідників привернула криниця, аналогії якій є не тільки на теренах краю, а й на північному сході Угорщини.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-426-441

Археологія у Музеї імені князя Василька в Теребовлі

2026-04-18T18:28:12+03:00

Уперше в українській історіографії розглянуто діяльність Музею імені князя Василька в Теребовлі у 1930-х роках. Акцентовано увагу на археологічній і музейницькій діяльності відомого художника С. Борачка та його внеску в історію українського музейництва заходу України. Простежено наукову комунікацію установи з відомим українським археологом Я. Пастернаком, залучення музею до українських музейних з’їздів і проблеми із затвердженням статуту. До наукового обігу введено колекцію світлин з архіву відділу археології Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, які демонструють археологічну колекцію установи.

DOI: https://doi.org/10.33402/mdapv.2025-29-442-457